Пабло Пікассо: квітня 2016

Пабло Пікассо народився 25 жовтня 1881 року в місті Малага в іспанському регіоні Андалусія у родинній садибі небідного дона Руїса Бласко. Його охрестили як Пабло Дієґо Хосе Франсіско де Паула Хуан Непомусено Марія де лос Ремедьйос Кріспіньяно де ла Сантісіма Трінідад — вервечкою імен різних святих і родичів. До цього за іспанською традицією додали батькове ім'я Руїс та материне — Пікассо. Пабло був першим сином дона Хосе Руїса Бласко та доньї Марії Пікассо Лопес. У Пабло було дві сестри — Долорес та Консепсьйон.
Хосе Руїс Бласко був художником і вчителем малювання у школі Сан Тельмо в Малазі. Про маму художника відомо небагато — Пабло Пікассо завжди виявляв до неї повагу і ніжність, що видно навіть з її портретного зображення, створеного митцем 1923 року.
Пабло малював змалку. 1889 року 8-річний хлопчик під враженням побаченої кориди і за наставництва батька олійними фарбами намалював першу картину — «Маленький пікадор» від написання якої пізніше відхрещувався.
1891 року родина покинула Малагу, оскільки батько отримав посаду викладача інституту в місті Ла-Коруньї (Галісія, Іспанія). Там Пабло теж малював. Уже 10-річним він демонстрував сильну віру в свій талант і свої методи малювання. Його перші роботи були виразно реалістичними й ледь не суворими за правдивістю.
1895 рік став важливим у дитинстві Пабло Пікассо. У січні померла його сестра Консепсьйон, а у вересні сеньйор Руїс, батько Пабло, посів кафедру у Школі мистецтв і ремесел Лонжа, в Барселоні. До цієї школи прийняли молодого Пабло. Тут він навчався два роки і тут же, у Барселоні, можливо, на догоду батькові, створив низку картин, переважно портретних, у академічному стилі. Чуттєвий академізм цих барселонських полотен Пікассо різнився від напряму, в якому митець працював у Ла Коруньї.
Навчаючись блискуче і старанно, 14-річний Пабло зумів скласти всі вступні іспити до Школи красних мистецтв Барселони (Лотжа/Llotja) за один день, що дозволило йому пропустити 2 перші класи. Згідно з популярною легендою про художника, його батько під враженням від екстраординарного таланту свого сина, побачивши вже його перші дитячі малюнки, передав йому всі свої пензлі та палітру й зарікся знову коли-небудь в житті малювати. Ось як сам Пабло Пікассо згадував дитячі роки і перші кроки в образотворчому мистецтві:

«На відміну від музики, немає дітей від природи геніальних у малюванні. Те, що люди сприймають за природне обдарування, зазвичай, здобуте в дитинстві. Це ніяк не зникає із дорослішанням. Можливо, що одного дня така дитина перетвориться на справжнього художника, а може, й великого митця. Але починати, все одно, варто від початку. Між тим, щодо мене, я аж ніяк не був генієм. Мої перші малюнки ніколи не виставлялися на експозиціях дитячих малюнків. Мені бракувало незнання дитини, дитячої безпосередності. Я робив академічні малюнки у віці семи років із точністю, яка мене лякала.»

Перші роботи

Взимку 1895 року Пабло Пікассо написав перше велике академічне полотно — «Перше причастя» Це сталося в Барселоні — місті, в якому хлопець провів 9 років, за винятком вакацій і відвідин, більш-менш тривалих, Мадрида та Парижа.
1897 року Пікассо представив полотно «Наука і милосердя» на Виставці мистецтва у Мадриді. Влітку художник був на вакаціях у Малазі, де малював пейзажі та кориду.
У вересні Пікассо поїхав до Мадрида, щоб розпочати студії в Академії Сан Фернандо. У цей час він намагався наслідувати і популяризувати каталанський модернізм, заради чого 1901 року навіть заснував невеликий часопис «Молоде мистецтво» що, однак, проіснував зовсім недовго. Але доволі консервативна інтелектуальна атмосфера столиці, не готова до проявів цього руху, не надихала його, і Пікассо скоро залишив академію. Все ж Пабло не раз радо відвідував музей Прадо, щоб якнайкраще вивчити майстерність Ель Греко, якого наприкінці 19 століття обожнювали як професійні митці, так і аматори.

Від 1898 року Пабло Пікассо підписував свої роботи як Pablo Ruiz Picasso, потім як Pablo R. Picasso і лише від 1901 року — як Picasso. Ця зміна аж ніяк не означала відмову від батька, а радше наголошувала на зв'язку митця зі своїм «художнім корінням», з каталонськими друзями, які взяли собі за звичку називати Пабло його материнським прізвищем, менш поширеним, ніж батьківське Руїс.
У червні 1898 року Пабло Пікассо повернувся до Барселони. Потім, захворівши на скарлатину, він переїхав до садиби свого приятеля Мануела Паляреса (Manuel Pallarés) у Таррагоні. Там, одужуючи, молодий художник продовжував писати, звернувшись у своїй творчості до першооснов і природи — цей період вважається одним з перших примітивістських періодів у його кар'єрі.
Відмовившись від ідеї жити в Мадриді та копіювати великих майстрів, в лютому 1899 року Пікассо знову переїхав до Барселони, де відвідував популярну в певних артистичних колах корчму «Чотири коти» (кат. Els Quatre Gats), завів знайомство з представниками барселонської богеми (Jaime Sabartés, Carlos Casagemas та іншими). Саме в кнайпі «Чотири коти» відбулася перша персональна виставка робіт Пікассо. Також саме в Барселоні Пікассо познайомився з популярним тоді у місті анархістським рухом. Панівна бідність у нижніх районах міста та хворі, скалічені солдати, що поверталися після розгромної для Іспанії Кубинської кампанії, створили соціальне напруження і відповідну культурну, політичну і суспільну атмосферу в місті. Це не могло не відбитися на чуттєвості полотен Пабло Пікассо, що, зокрема, видно в картинах 1897–1901 років: «Ув'язнений» (ісп. El prisionero), «Мітинг анархістів» (ісп. Un miting anarquista).
У жовтні 1900 року Пабло Пікассо відвідав Всесвітню виставку в Парижі, де виставлялась і його картина «Останні миті» (ісп. Últimos momentos), доля якої нині невідома. На твори Пікассо цього періоду також впливала творчість каталонського художника Ісідре Нонеля (Isidre Nonell), відомого йому ще за «4 котами», і француза Тулуз-Лотрека, що відчутно з робіт «Очікування (Марґо)» (ісп. La espera (Margot)), «Балерина-карлиця» (ісп. Bailarina enana) і «Фінал [циркового] номеру» (ісп. El final del número), обидві останні 1901 року. Також відомо, що саме тоді вперше було куплено твори Пікассо — якийсь Пере Маньяч (Pere Mañach) заплатив 150 франків за увесь річний доробок митця, а також започатковано взаємини з галеристом Берте Вайлем (Berthe Weill). До Барселони Пабло Пікассо повернувся 20 грудня, а святкувати Новий рік вирушив до рідної Малаги.

Кубізм

Період кубізму в творчості Пікассо, одним із винахідників якого він власне і був, і який є одним з визначальних у доробку митця, охоплює, згідно з дослідженнями мистецтвознавців, доволі значний проміжок від 1908 або 1909 до 1917 року. Традиційно виокремлюють декілька етапів (іноді з підетапами) кубізму Пікассо, які втім не мають чітких розподілів у датах:

перший етап „сезанівський кубізм“ — застосування в структурі малюнку простих геометричних форм (переважно трикутників), з яких формуються предмети, які виразно знаходять подібність із реально існуючими; у кольоровій гамі переважають також „сезанівські“ тони, щоправда більш „розмиті“ — зелений та його відтінки (від салатового до брунатного), коричневий (болотяний), ліловий;

другий етап „аналітичний кубізм“ — предмети або особи поділяються на геометричні форми (зазвичай велике число маленьких, переважно тих же трикутників); межі і обриси предметів/осіб розмиті і нечіткі.

третій етап „синтетичний кубізм“ — носить декоративний і контрастний характер, близький до символізму; переважно зображувані предмети (музичні інструменти, посуд, різні прилади та пристосування, напр. люльки для паління тощо) мають дещо спільне з реальними предметами, але водночас фактично є алегорією до якихось понять, настроїв, ситуацій тощо.

Еволюцію кубізму Пікассо видно з трьох його робіт, поданих нижче:


«Жінка з віялом», 1909 зразок «сезанівського» кубізму		Портрет Канвайлера, 1910 зразок «аналітичного» кубізму		«Скрипка та гітара», 1913 зразок «синтетичного» кубізму

Маючи «Авіньйонських дівчат» як відправний пункт, Пікассо і Брак взялися розробляти кубізм як напрямок образотворчого мистецтва, закінчивши в основному цей процес у 1908 році. Кубізм мислився як відхід від «ілюзорності зображуваного», відкидання природного опису на користь абстрагування як композиції, так і струкутури, простору, зрештою змісту твору. Ця техніка, започаткована Пікассо і Браком, мала чимало послідовників, як з їхнього кола, так у подальшому в інших країнах.
У січні 1908 року Матісс відкрив свою школу, названу Академією його імені (фр. Ácademie Matisse), з іншого ж боку його непокоїли послідовники Пікассо (Брак, Дерен) та приязнь того до Гертруди Стайн, що зростала. На травневому «Салоні незалежних (митців)» (фр. Salon des Indépendants) демонструвались перші композиції в стилі кубізму пензля Андре Дерена та Жоржа Брака, що однак не викликало захоплення в критики, ані коментарів з боку Пікассо, творів якого, як ідейного натхненника нового стилю, не виставляли. По закриттю салона Брак виїздить у селище Л'єстак (L'Estaque) на Французькій Рів'єрі неподалік Марселя аж до вересня ц.р., де влітку створює пейзажі, кубістичні мотиви яких, зокрема, відсутність перспективи і геометричні форми є радше не винайденням митця, а механічним застосуванням прийомів, створених Сезанном.
Сам же Пікассо в цей час переживає нелегкий психологічно період. Навесні від передозування суміші наркотиків у Bateau-Lavoir помер його друг, німецький художник Віґгельс (Wieghels), що спонукало Пікассо та Фернанду кинути вживати опій — вважається, що «Композиція з головою померлого» (ісп. Composición con cabeza de muerto), завершена наприкінці весни, могла бути саме своєрідним спомином-меморіалом на загибель Віґгельса. На літо Пікассо орендує садибу за 60 км північніше Парижа, де не стільки творить, як відновлюється після перенесеного нервового напруження. Таким чином, саме наприкінці весни — влітку Пікассо і Брак паралельно творять у новому стилі, спрощуючи, майже нівелюючі первинні форми предметів, граючись із перспективою, світлотінню, кольорами тощо. У палітрі Пікассо починають переважати гама коричнуватих, сірих і зелених кольорів.

картина «Три жінки»

На вересневому Паризькому салоні літні пейзажі Брака журі на чолі з самим Матіссом відмітає. Вважається, що са́ме критикуючи ці роботи, Матісс уперше вжив терміни кубіст та кубізм — принаймні зі слів Аполлінера ця версія стає офіційною починаючи з 1912 року. Каталонський письменник Жозеп Палау-і-Фабр (Josep Palau i Fabre) стверджує, що від осені 1908 у творчості Пікассо починається т.зв. «зелений» період: натюрморти, переважно з їстівним, що він малює в цей час, демонструють формальну стилізацію, схожу на сезаннівську, де форми редукуються до конусів, циліндрів та сфер. Ця геометрична стилізація призводила до втрати повноти форми предметів. До кінця жовтня 1908 року Пікассо завершив картину «Три жінки» (Tres mujeres, в якій впливи «африканського» періоду поєднуються з новою стилістикою кубізму.
На експозиції в галереї Даніеля-Генрі Канвайлера (Daniel-Henry Kahnweiler) наприкінці року кубістичні роботи Брака критики сприйняли вже тепліше. Тієї зими Брак і Пікассо майже щодня обмінювалися творчими ідеями, їхня дружба поновилася й зміцніла. Натюрморти з фруктами, майже за Сезанном, — ось тематика творів обох митців — Пікассові «Компотниця» (фр. Le compotier), «Натюрморт з рибинами і пляшками» (ісп. Naturaleza muerta con pescados y botellas). На початку 1909 року Пікассо закінчив полотно «Хлібини і фруктовниця з фруктами на столі» (фр. Pains et compotier aux fruits sur une table). В цей час Пікассо постійно спілкувався та обмінювався ідеями з митцями Андре Дереном і Анрі Руссо.
Попри нерозуміння більшістю людей картин Пікассо, купували їх добре, — митця заповажали колекціонери мистецтва, він — друг Стайнів (які і придбали його «Трьох жінок»), його клієнтами є також швейцарський колекціонер Герман Рупф (Hermann Rupf) і збирач мистецтва Дютільоль (Dutilleul, клієнт Ж.Брака) — таким чином, видається, період матеріальної скрути для Пабло Пікассо минувся безповоротно.
У березні 1909 року в Mercure de France у статті критика Шарля Моріса (Charles Morice) уперше з'явився новий термін кубізм.

У травні Пікассо та Фернанда вирушили до Барселони навідати родину й старих знайомих; тут же в майстерні барселонського друга Пікассо намалював портрет Мануела Паллареса. Потім вони переїхали до його садиби в Таррагоні (у селищі Орта де Ебро/Horta de Ebro) — Пікассо опинився у місці, яке свого часу, 11 років тому, дарувало йому творче натхнення. Тут він намалював чимало натюрмортів, численні портрети Фернанди, серед них Femme nue dans un fauteuil та Buste de femme (Fernande), багато пейзажів — Le réservoir (Horta d'Ebre), Briqueterie à Tortosa. Pressoir d'olive à Horta de Sant Joan (L'usine) і Maisons sur la colline (Horta de Ebro). Мистецтвознаці, зазвичай, вважають роботи цього періоду початком аналітичного кубізму. Сам Пікассо пізніше казав:

«Я малював те, про що думав, а не те, що бачив».

У пейзажах Орта де Ебро пензля Пікассо — відхід від природних форм, простір є аморфним через відмову від традиційної перспективи, плани ламані за рахунок геометризації, гра світла є довільною.
У вересні 1909 року фінансово незалежний Пікассо поселяється в апартаментах № 11 на бульварі Кліші (Clichy) у престижному центрі Парижа. Привезені сюди роботи літнього доробку в новому стилі на виставці, організованій Волларом, критика та публіка сприйняли прохолодно, втім група обраних культуртрегерів на чолі з Г.Стайн і Щукіним і далі їх купують. Замкнувшись у своїй новій студії, Пікассо розробляє концепцію кубізму, який у цей час поділяє не лише з Браком, а й з групою митців з Монмартру — в першу чергу Дереном, також Фернаном Леже та іспанцем Хуаном Грісом (Juan Gris), а кубізм з конструктивізмом ширяться вже Європою (Казимір Малевич, Піт Мондріан тощо).
Вже 1909 року Пікассо створив низку портретів, в яких, з їхнім особливим розумінням простору, редукцією кольорової гами до сірих, зелених і вохритсих, проглядає концепція аналітичного кубізму, в якому Пікассо створив серію портретів у 1910 році — Амброїза Воллара, Вільгельма Уде (Wilhelm Uhde), Даніеля-Генрі Канвайлера. Роботи ці, попри (а може завдяки) їх відірваності від натури, творилися довго, в числених сесіях з моделями.

«Оголена, яку кохаю. Єва.», 1912

Літо 1910 року Пікассо та Фернанда провели в Кадакесі (Жірона, Каталонія, Іспанія) в будинку біля самого моря, де їм компанію склали Дерен та його дружина. Після відпочинку Пікассо приїхав з купою незакінчених кубістичних робіт, які доводив уже до пуття в Парижі.
Взимку 1910—11 рр. тривали співпраця і взаємообмін ідеями між Пікассо та Браком, причому подеколи важко визначити, від кого виходили ідеї і навіть відрізнити роботи двох митців, які зрештою прийшли до синтетичного кубізму, який у своєму аналізі об'єктів так відривався від дійсності, що в принципі межував із власне мистецтвом, — митці стояли на порозі винайдення колажу.
У липні 1911 року Пікассо поїхав до Серета (Céret) в Північній (Французькій) Каталонії, а Фернанда Олівьє та Жорж Брак приєдналися до нього в серпні — обидва митці продовжили співпрацю над розробкою кубізму. До Парижа Пікассо повернувся 5 вересня. На паризькому осінньому салоні була представлена зала кубістів, однак робіт винахідників стилю — Пікассо та Брака там не було, що викликало хвилю обурення в критиків і світовій пресі.
Тієї осені 1911 року стались зміни в особистому житті Пабло Пікассо — його стосунки з Фернандою дали тріщину, натомість його подругою і «музою» стала Єва Ґюель (Eva Gouel, справжнє ім'я — Marsel Umber), жив митець у Сереті з наїздами до Парижа.
Перші колажі та перші компіляції Пікассо почав створювати у 1912 році: Nature morte à la chaise cannée, Guitare (s) en carton. 18 травня Пікассо залишив Серет і переїхав до Авіньйона, влаштувавшись у будинку в його передмісті в червні. 18 грудня 1912 року Пікассо та Канвайлер підписали лист-угоду. Знову до Серета Пікассо разом з Євою Ґюель приїхали 10 березня 1913 року.
Цей доволі значний, як на змінюваність у настроях і творчий пошук митця, період у творчості Пікассо став часом творення робіт-колажів у стилі синтетичного кубізму — художник навмисно не приділяє увагу кольору, натомість вільний у тематиці, особливо це унаочнюється на т.зв. «герметичному» етапі — відбувається прощання з натурою, незмінною в ранніших творах митця. Все це завершується «кришталевим» періодом, коли картини обертаються на гру кольорових форм у просторі і глузду геніального художника. Не варто забувати, що на митця не могла не вплинути загальна політична ситуація в Європі, а саме — Перша світова війна, що стала періодом розлучення з багатьма друзями і знайомими (в тому числі і близьким другом і колегою Жоржем Браком), а також особиста драма — тяжка хвороба і передчасна смерть коханки-музи Єви 14 грудня 1915 року.
Мандрівка до Італії, що збіглася в часі із закінченням війни, упродовж якої Пікассо знайомиться з італійським мистецтвом, від давнини, римської доби, Реніченцо і до сучасного йому, а також контракт з Російським балетом зумовили в творчості Пікассо період, який називається «класичним» — геніальний майстер довершеного малюнку приділяє найбільшу увагу людському обличчю з вираженими на ньому емоціями, лишивши все решта в затінку.